Для счастья мне немного надо,
Улыбка добрая из глубины души,
И дети иногда чтоб были рядом,
Чтоб расставаться, уезжая, не спешить.
И хорошо бы знать, что в этом мире
Есть те, кто помнит просто о тебе,
Что дети любят, не забыли,
Чтоб слезы льдинки растопили
И не кололи сердце мне.
Для счастья мне немного надо,
Чтоб видеть солнце по утрам,
Чтоб чаще приходила радость,
А сердце наполняла святость,
Добро чтоб сеять тут и там,
Чтоб в жизни след оставить добрый,
А горечь отступила чтоб,
И огорчения не помнить,
Любовью запасаться впрок.
Ну разве этого так много?
Все это в глубине души,
Оно там есть, и лишь немного
Открыть Иисусу сердце поспеши.
И света луч пусть в жизни разольется,
Пусть сеет он тепло и доброту,
Для каждого пусть искорка найдется,
И каждый пусть навстречу улыбнется,
Являя мир, покой и красоту.
Для счастья ведь немного надо,
Счастливым быть лишь нужно захотеть,
Вдохнуть в себя Божественную сладость,
Расправить крылья вдруг и полететь.
Тогда на мир посмотришь по-другому,
Добрей покажутся живущие вокруг,
Любовь подаришь близкому, родному,
И кто-то обретет спасенье вдруг.
Будь счастлив, даже если трудно,
Проснувшись утром, просто улыбнись,
Пусть дождь идет, на улице безлюдно,
Но ты смотри в Божественную высь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Век фарисейский - Людмила Солма *) Примечание:
Иллюстрацией - ЧУЖОЕ ФОТО - открытка из ИНЕРНЕТА
Авторства, к сожалению, пока не знаю...
